За вінчальних батьків краще брати подружжя із досвідом

Обряд вінчання – надзвичайно урочистий і красивий, однак це ще й доволі відповідальний учинок у житті молодого подружжя. У православ'ї вінчання – одне з семи таїнств – союз чоловіка та жінки, освячений церквою, де, як вважають, Господь своєю присутністю з'єднує душі в єдине ціле. В таїнстві вінчання Бог подає свою благодатну допомогу, щоб подружжя могло долати всі негаразди, які трапляються у спільному житті.

До вінчання молодятам необхідно ретельно готуватися – наречений та наречена неодмінно повинні дотримуватися посту, висповідатися і причаститися, приготувати ікони Спасителя і Божої Матері (зазвичай беруть родинні ікони, проте якщо таких немає, купують нові, після вінчання вони стануть оберегом молодої сім'ї), купити обручки. Ще один аспект – обрати вінчальних батьків. Чим же варто керуватися, запрошуючи когось стати поручителями вашого шлюбу перед Господом?

Духовні керівники нової родини...

– У дореволюційний час, коли церковний шлюб мав законну цивільну юридичну чинність, вінчання православних обов'язково відбувалося при поручителях – у народі їх називали дружбами, вінчальними батьками, або боярами, а в богослужбових книгах (требниках) – восприємники, – розповідає отець храму Преподобної Параскеви Сербської Іван Марковський. – Поручителі підтверджували своїми підписами акт таїнства шлюбу у метричній книзі. Вони, як правило, добре знали нареченого й наречену, поручалися за них.  

Тепер поручителі (свідки) можуть бути або ж не бути – за бажанням наречених.

Якщо ж молодята все ж вирішили запросити когось у вінчальні батьки, то вони обов'язково повинні бути православними, дотримуватися канонів церкви, мають ставитися до таїнства вінчання із благоговінням. Матка і батько (як кажуть на Буковині) мають допомагати молодому подружжю, духовно керувати новою родиною, за потреби навіть вирішувати їхні сімейні негаразди, каже отець Іван. Поручителі мають молитися за своїх підопічних, щоб їхня родина була міцною і здоровою. Саме тому за свідків, як правило, беруть сімейну пару, котра вже має досвід подружнього життя і добре живе у шлюбі. Перевагу надають рідним або дуже близьким друзям. Молоді неодружені люди також можуть бути вінчальними батьками, проте вони навряд чи зможуть дати гарну пораду у скрутній сімейній ситуації, адже самі ще, як кажуть, "не нюхали пороху".    

... і перші спонсори

Окрім духовного аспекту, з інститутом вінчальних батьків пов'язані різноманітні мирські традиції. Зокрема, вони повинні принести до церкви калачі, вінчальні свічки, котрі символізують духовне світло таїнства, мед, вино, цукерки (ними обсипатимуть молодят). Є також традиція, коли вінчальний батько кладе під рушник, на котрий стають молодята, гроші, аби молода родина була багатою. Однак обряд цілком може обійтися і без цього, вважає отець Іван, адже суть вінчання в іншому. Молоді люди дають обітницю перед Богом, що будуть любити один одного, доки смерть не розлучить їх.  

За традицією, матка також має потурбуватися про весільний торт. У деяких буковинських селах вінчальні батьки готують молодятам коштовний подарунок, наприклад, телевізор чи пральну машину.

– У нашому селі виконувати роль вінчальних батьків – дуже гонорово, однак доволі вартісно, – розповідає мешканка Довгопілля Путильського району Марина Попюк. – Вони дарують молодятам дві-три тисячі гривень, а також ковдру, дорогу білизну чи посуд. Саме тому за свідків як правило запрошують близьких родичів. Це може бути старша сестра або брат когось із молодят.

Однак усе це залежить від звичаїв конкретної території і не є обов'язковим.