У бізнесі задіяна вся родина
08:36 (08.04.2010) 205
Розмір тексту: 
Чернівецькі підприємці Гакмани вже чотири роки розвивають сімейну справу
Кажуть, один у полі – не воїн. Це твердження актуальне і для бізнесу. Самотужки заснувати та розвивати його важко, та коли над цим працює вся родина, справи йдуть значно краще. – Сімейний бізнес – найкраща форма підприємництва, – переконана приватний підприємець Ольга Гакман. – Адже він міцніший і найбільш успішний. Вчилися на власних помилках – Ідея зайнятися підприємництвом з'явилася давно. Та все ніяк не могли наважитися, часи були не ті. Згодом, як і більшість чернівецьких родин на той час, стали підприємцями на ринку, – розповідає підприємець. – Чотири роки тому наважилися на організацію власної справи – запустили виробництво речей із глини. Обрали саме цей вид діяльності невипадково. Це було загальносімейне рішення. Виготовляємо з глини всією родиною – ми з чоловіком, батьки, діти допомагають. Крім того, на виробництві працюють двоє найманих робітників. Коли розпочинали, допустили чимало помилок, а саме, у технології виготовлення виробів. Адже жоден з нас не має спеціальної освіти, ми – аматори-самоучки. Тому не знали точно, як слід робити правильно. Я взагалі за освітою економіст. Навчалися гончарства поступово, читаючи відповідну літературу. Методом проб та помилок досягли зрештою успіху. Цей бізнес специфічний, аби він розвивався, і речі, які ми робимо, купували, потрібно постійно вдосконалюватися та вчитися чогось нового. Розпочинати тоді було досить складно, але зараз, мабуть, не ризикнула би започаткувати власну справу. Річ у тім, що замість підтримувати малий бізнес, державна політика зорганізована так, що ставить підприємців на коліна, відбираючи у формі податків останнє. У таких умовах працювати дуже важко, а розпочинати з нуля й поготів. Перше, що зробили, коли започаткували власну справу – купили приміщення, а не взяли в оренду. Спочатку дуже пошкодували про таке рішення, адже через нього досить важко було порозумітися з контролюючими органами. Та згодом зрозуміли, що все ж набагато краще мати власне й на свій розсуд ним розпоряджатися. Приміщення обирали велике, аби у перспективі було куди розширювати виробництво. Фахівців для свого виробництва виховують змалку Оскільки на ринку вже досить давно і справи йдуть вдало, почали замислюватися над тим, аби передати своє вміння іншим. Останнім часом дедалі частіше почали проводити для школярів такі собі майстер-класи з гончарства. Таким чином Гакмани вбивають одним пострілом двох зайців – і добру справу роблять, і собі працівників на майбутнє навчають. До речі, з фахівцями нині дуже сутужно. Їх не просто важко знайти, це практично нереально. Річ у тім, що на Буковині немає спеціальних навчальних закладів, які б готували народних майстрів. Тому підприємці намагаються відшукати самородків серед людей інших професій. – Одного разу взяли на роботу випускницю художнього училища, та, на жаль, глина їй не піддалася. Тобто, не кожному вдається працювати з цим матеріалом. Тож, якщо збільшуватимемо кількість працівників у майбутньому, навчатимемо їх самі, – каже пані Ольга. З конкурентами – співпрацюємо – Наші вироби продають у багатьох мистецьких магазинах міста, але призначені вони переважно для людей із середніми статками, – зазначає майстриня. – Звісно, набагато доцільніше торгувати ними на спеціальних ринках, мистецьких узвозах тощо, адже туди люди заходять частіше. Проте на Буковині немає стаціонарних мистецьких базарів, як приміром, у Львові чи Івано-Франківську. Конкурентів, як таких, не маємо. На Буковині є чимало людей, які займаються виготовленням глиняних речей, але обсяги виробництва у них незначні. З ними не конкуруємо, а швидше, співпрацюємо, обмінюємося досвідом. Часто зустрічаємося на різних ярмарках. Маємо головну конкурентну перевагу, яка полягає у особливій суміші кількох різновидів глини. З такого матеріалу кераміку більше ніхто не робить. Конкуренція як явище – річ потрібна, адже це є стимулом до розвитку, до створення чогось особливого, не такого, як в інших. Ціни не піднімали, працівників – не звільняли Криза на бізнес не вплинула. Ціни не підвищували. Навпаки, навіть намагалися здешевити вироби, аби всі охочі могли собі придбати нашу продукцію. Попри несприятливі економічні умови, популярних нині заходів, наприклад, звільнення працівників чи скорочення заробітної плати, не вживали. Вважаю, що ці дії – неприпустимі, адже до людей, які на тебе працюють, треба ставитися з повагою. Взагалі, від мікроклімату в колективі на моєму виробництві багато залежить, наприклад, якість виробів та продуктивність праці. Натомість заощаджуємо на енергоносіях. Виручає ще й те, що маємо безвідходне виробництво. Браковані речі повертається на переробку. У бізнесі мені допомагають такі риси характеру, як наполегливість та вміння чітко бачити перед собою мету. До своєї цілі йду поступово, але впевнено. Іншим на замітку... Перш ніж починати будь-яку справу, слід добре подумати і спробувати побачити наперед, що з того вийде. Потім до деталей розрахувати кошторис. І взагалі, щоб зі справи була користь, треба братися лише за те, що подобається. Ніколи не заощаджувати на людях, котрі на тебе працюють. Краще заощадити на самому виробництві. Про наболіле... Держава має підтримати малий бізнес, особливо тих підприємців, які є виробниками, а не перекупниками. Було б непогано спростити податки, створити сприятливі умови для торгівлі, аби був стимул розвиватися і роширюватися. Натомість політика держави зараз спрямована на пригноблення підприємців нашого рівня. Щоразу вводять нові умови, які в буквальному розумінні ставлять підприємництво на коліна. Юлія ХОРОШУН
