Старожил Старого Вовчинця у свої 90 і досі вишиває, тче й складає пісні

Чи не найколоритнішу особу у селі – Фрозину Червінську – справедливо вважають берегинею народних звичаїв та обрядів. Вона, мабуть, єдина вміє вишивати вже давно забутими способами, досконало пам'ятає всі нюанси будь-якого обряду та знає незліченну кількість співанок, які, каже, самі народжуються в її голові.

До речі, як зізналась сама Фрозина Іванівна, пісня у її житті має неабияке значення, адже саме вона допомагала переживати добрі й сумні події, які траплялися на життєвому шляху.

Скільки саме пісень знає жінка, нікому не відомо. Донька пані Фрозини розповідає, якось приїздили до села дівчата-студентки, хотіли записати, але вистачило їх лише на сімдесят співанок. А це лише дещиця того, що знає бабуся.

Не менш унікальним надбанням пані Червінської є її колекція гаптованих речей – сорочок, рушників, скатертин, подушок тощо. Досі зберігає першу вишиту у одинадцятирічному віці власноруч сорочку. Вона має особливу цінність, оскільки саме у цій одежині дівувала, а це – найкращі роки. За своє довге життя виткала, мабуть, сотні килимів, які вже й зберігати немає де.

За дев'яносто років пані Фрозина пережила багато приємних й не дуже миттєвостей, та найчастіше згадує свої сімнадцять, коли батько її заміж видавав.

– Сватались одночасно семеро хлопців, – згадує жінка, – та, після тривалих роздумів, коли вже пообіцяла стати дружиною одному, вийшла заміж за іншого – того, кого не дуже хотів мати за зятя батько. Чоловік був вдвічі старшим за мене, та ми дуже сильно кохали одне одного. Щастя, на жаль, було недовгим, він помер від тифу, коли мені було двадцять чотири. Після того ще двадцять один раз приймала в хаті старостів, але вдруге заміж так і не вийшла.