Олександр Ірванець хуліганить у ЖЖ

До Чернівців відомий український письменник, підскарбій «БУ-БА-БУ» прибув як спеціальний гість літературного конкурсу ім. Вадима Коваля. Веселий, сповнений енергії, Олександр Ірванець розповів, що наразі завершує новий роман, а відволіктися і розважитися йому допомагають відомі соціальні мережі. Тут він іронічний, легкий, а подекуди й дошкульний, проте завжди влучний. Чого тільки вартий вміщений у ЖЖ вірш «Володар перснів», у котрому вся українська політична еліта перевтілилася у гоблінів, орків і тролів. Про свої Інтернет-мандри і не тільки письменник повідав «Погляду».

– Що для вас «LiveJournal» – просто розвага чи ще одна трибуна?

– У «живому журналі» вміщаю ті вірші, яких не збираюся друкувати більше ніде. Він забезпечує швидкий зв’язок із читачем. Це те, про що мусить мріяти кожен справжній поет – лише написав вірш, і буквально за кілька годин тебе вже прочитали з десяток людей і залишили свої коментарі. Я також присутній на «Facebook». Він дуже оперативний на тему всяких мистецьких новин. Так що заходьте і «френьдтеся» зі мною.

– Критики називають вас «однією із міфологем сучасної української літератури». Як воно, ще за життя відчути себе міфом?

– Тут є полегшення, тому що «однією з». Тобто я знаю, що насправді такими самими міфологемами є, наприклад, і Юрко Андрухович, і Юрко Винничук, і Сергій Жадан, і Любко Дереш, і Оксана Забужко. Це нагадує старий анекдот про письменника, якого запитали: «Кого ви вважаєте найвидатнішим письменником сучасності», а він подумав і сказав: «Нас декілька». Тобто мене теж декілька, ми, міфологеми, не здаємось. Я ще не написав усіх своїх книжок, буквально за місяць-два вийде новий роман. Можливо, у вересні презентуватиму його у Чернівцях, які дуже люблю.  

– Без чого, на вашу думку, не може відбутися письменник?

– Без смаку. Його треба виховувати, адже це здатність відрізняти гарне від негарного. Якщо зможете вирізнити гарне у чужих текстах, потім створите свої гарні тексти.

– Сучасні письменники привертають увагу читачів не лише власними творами, а й з допомогою зовнішнього антуражу. Ви любите епатувати публіку?

– Я намагаюся епатувати у своїх текстах. Футуристи початку ХХ сторіччя чіпляли собі замість краваток справжніх оселедців, і це було прикольно. Дивувати необхідно, однак є така українська приказка – «До амбіції треба амуніції». До епатажу потрібно додавати гарні тексти.

– Який відсоток власного життєвого досвіду ви вкладаєте у створених героїв?

– Є нитки, які висмикую зі своєї долі, але часто використовую друзів як візуальні образи. Якщо художник має друга, він може запросити його натурником у студію, вдягти римський шолом, дати меча і намалювати портрет римського воїна. Інколи із моїх любих коханих друзів виходять навіть негативні персонажі. Це не зі зла, просто «вдягаю» товариша в цей костюм.