До Дня перемоги – п’єса про любов і війну

Театр імені Ольги Кобилянської до Дня перемоги здійснив постановку п’єси радянського драматурга Олексія Арбузова «Мій бідолашний Марат».

Уперше вистава з’явилася у 60-х роках ХХ століття і одразу стала дуже популярною, її ставили у театрах Києва, Москви, Санкт-Петербурга (лише з 1965 до 1969 здійснили 3253 постановки). Нині ж одна з кращих історій про любов повертається на театральні сцени.

Вистава розповідає про зворушливе й прекрасне почуття кохання, що зароджується у дні блокади Ленінграда. Режисер-постановник Андрій Романов звільнив п'єсу від деталей, які б видавали час її створення, зробивши натомість акцент на стосунках. Перед глядачами класичний любовний трикутник. Головна героїня Ліка (Марічка Романова) ніяк не може обрати між закоханими в неї поетом Леонідиком (його роль зіграв режисер Андрій Романов) та інженером Маратом (Денис Жупник). Перший багато говорить Ліці про кохання, натомість другий – із тих чоловіків, котрі є скупими на слова і дають зрозуміти про свої почуття швидше вчинками, ніж красивими фразами. Ліка, зрештою, обирає більш вразливого Леонідика.

– Життєве кредо моєї героїні – жертвувати собою заради інших, – каже виконавиця ролі Ліки Марічка Романова. – Хоч, на мою думку, вона трохи перестаралася, адже надто піклувалася про чоловіка і він звик до цього, перестав боротися.

Однак, проживши у шлюбі тринадцять років, герої так і не знайшли щастя. Марат намагається зрозуміти, що стало причиною цього, адже після того, що пережили, вони просто зобов’язані бути щасливими. «…подумай, скільки народу померло, аби ми залишилися живими? Згадай сорок другий, блокадну зиму, всі страждання. Сотні тисяч померли за те, щоб ми були незвичайними, одержимими, щасливими. А ми – я, ти, Леонідик?», – вигукує Марат після довгої розлуки з друзями.

Зрештою, після випробувань на душевну витривалість героям таки вдається впіймати свого «синього птаха». Вони доходять висновку, що навіть за день до смерті не пізно почати життя з початку. Разом із тим, незважаючи на щасливий фінал, автор ніби застерігає – буденне життя, прості людські стосунки вимагають великих духовних зусиль. Серед глядачів було багато таких, кому вже доводилося бачити п’єсу раніше в постановках інших театрів. Вони активно обговорювали спектакль та ділилися враженнями.

– Постановка Чернівецького театру здається мені надміру затягнутою, – каже один із глядачів Олексій Іванович. – Колись бачив цей спектакль в іншому театрі, він виглядав динамічнішим, більш «живим». Мабуть, це залежить від майстерності й досвіду акторів.

Хай там як, глядачам представили прекрасний драматургічний матеріал, із котрого кожен може взяти щось для себе, тож виставу варто відвідати.