Майже тиждень у Чернівцях працюють два пункти обігріву для безхатченків та соціально незахищених людей. Щодня їх відвідують понад півсотні людей, які не лише відігріваються, ночують у наметах, але й отримують гаряче харчування. Кореспондент «Погляду», аби пересвідчитися, що відбувається у тимчасовому прихистку для нужденних, зголосився на декілька годин допомагати бійцям МНС.
– Переважно годуємо їх запареною окропом "мівіною", хлібом з маслом, даємо чай з варенням. Буває, допомагають місцеві мешканці. Ось вчора троє жінок принесли каструлю борщу та макарони з м’ясом, – розповів старший черговий пункту обігріву, начальник відділу життєзабезпечення аварійно-рятувального загону Микола Мігай. – Часто залишаються ночувати у наметі, бо надворі вони б не вижили, замерзли. В середньому постійно у нас вночі 5-6 безпритульних.
На столі у наметі стояла запакована італійська паска, яка на базарі коштує зо 80 гривень. Її також принесли якісь жінки, мовляв нехай нужденні також скуштують смаколиків.
Еменесівці розрізали її на кілька частин, аби кожному відвідувачу дісталось цього делікатесу.
Щодня лише до одного з наметів приходять по теплу їжу більше 50 безпритульних та звичайних перехожих
– Люди сюди різні приходять. Уже кілька днів приходить чоловік і розповідає, що колись був священиком, мав свою парафію, але одного разу у Чернівцях його побили, відібрали дорогий хрест. Потім, здається, чи то дав чернечу обітницю, чи відлучили від церкви, – розповідає старший пожежний Іван Татарин. – Каже, що треба їхати у Кривий Ріг і йому обіцяють повернути сан.
За день в середньому приходять приблизно 50 людей. Переважно усі вони безхатченки, але трапляється, коли людина має оселю, але життєві обставини вигнали на вулицю. Щодня їх стає чимраз більше, діє так зване внутрішнє радіо.
Окремі історії цих людей так вражають, що, здавалось би, таке можливе лише в індійському кіно.
– Ось приходив до нас чоловік і розповів, що дружина поїхала до Італії на заробітки, а він залишився жити з племінниками, – продовжує Іван Татарин. – Але потім вони його вигнали на вулицю, і він вже кілька років поневіряється містом.
Живуть переважно з того, що здають макулатуру, металобрухт, пляшки, бите скло. Буває, допомагають розвантажити щось на базарі і отримують кілька гривень на їжу, цигарки та випивку.
Проте і у них трапляється зірвати джек-пот. За словами одного з безхатченків, колись на смітнику він знайшов біблію XVIII століття, йому за це дали аж 3,6 тисячі гривень! Для таких людей це цілий скарб.
Один із безпритульних, 39-річний Микола, мало не плаче. Його дружина кілька років тому поїхала до Греції, продала квартиру, а його залишила просто неба. І таких історій чимало. Щоправда, когось на вулицю виганяє алкоголь, але найчастіше це вже наслідок життя без певного місця проживання.
– Вони за собою самі прибирають, викидають тарілки. Ми їм запарюємо "мівіну", наливаємо чаю, подаємо усе, але краще, звісно, коли хтось принесе домашньої їжі, – зауважив Микола Мігай. – Але таке відбувається нечасто. Не так багато в нас чуйних людей.
У мішках в кутку намету було кілька мішків із сухими дровами. Ними опалюють приміщення. Та безхатченки приходять вдень, притягують залишки ліжок, шаф, трухлявих меблів, аби порубати і запастись на ніч пальним.
– Вони бояться, що дров не вистачить, для них холод – найлютіший ворог, – розповідає Іван Татарин. – Ми їм казали, що за потреби дрова ще привезуть, але вони все одно тягнуть їх до намету. Бодай якоюсь справою зайняті.
Вкидаючи кожне поліно до пічки, вони обговорюють цю подію, як найважливішу в своєму житті. Для них тепло не звичайна зміна пір року, а можливість вижити, побачити весну, переночувати навіть на лавиці в парку.
Буває, до пункту обігріву заходять і звичайні чернівчани. Погрітись, подивитись на людей, що в ньому, випити чаю. Часті відвідувачі – діти, які граються у сусідньому парку "Жовтневий".
– Вони набігаються за день, змерзнуть і просяться погрітись і випити чаю, – розповідає капітан аварійно-рятувального загону. – Ми їх, звичайно, пригощаємо чаєм і хлібом з варенням. Вони трохи посидять і побіжать далі.
Стулки намету прочинились і всередину зайшов пристойно одягнутий чоловік. Одразу попросив чаю, аби зігрітись, і розповів свою історію.
– Гуляю парком і заходжу сюди погрітись, випити чаю, – зніяковіло розповідає чернівчанин Михайло Георгійович. – Залишилось півроку до пенсії, але роботи зараз немає, а на шиї у дітей та онуків не хочеться сидіти.
Уже майже о пів на дев’яту до намету зайшли троє хлопчаків, які грались поруч, і з цікавості завітали всередину. Проте від гарячого чаю не відмовились.
Після чотирьох годин чергування у наметі зрозумів одну просту, але дуже вадливу річ: щастя у житті має своє неповторне обличчя. А для таких людей, як відвідувачі пункту обігріву, воно має просте і зрозуміле обличчя: тепла буржуйка, знайомі обличчя, нехитра вечеря і надія, що доживуть до наступного дня.
Лягаючи ввечері у тепле ліжко, мимоволі подумав, що гріх нарікати на життя, ситуацію в країні чи якісь несуттєві проблеми. Усе це після відвідин намету видається дрібним та несуттєвим. Хтось в цей час тулиться на твердій лавиці поблизу буржуйки і мріє про щось своє, нехитре, але таке важливе для нього...
Володимир, безхатченко
Як сюди потрапив? Бачив як цей намет зводили, тому і приходжу сюди регулярно. Ніде жити, що поробиш? За які гроші живу? Та вони на землі валяються, треба лише підняти їх. Не хочу іти в інший намет на Ентузіастів. Що там робити? Тут усіх знаю, тут усі свої і хлопці привітні.
Євген Васильович, безпритульний, 33 роки
Родини не маю, а хату колись забрали. Я вже 8 років на вулиці живу. Працював колись в ательє телевізійним майстром, непогано заробляв. Люди надурили, ось і залишився без житла.
Для таких, як я, це порятунок. Мені мій друг Палич розповів про цей намет, тепер хоч є де переночувати. Таких, як я, багато у Чернівцях, особливо біля "Червоноармійського" базару. Є такі, що торік відморозили пальці і тепер не можуть ходити. Сплять у підвалі. Їмо, що смітник дасть, світ не без добрих людей. Одежа також звідти. Трапляється, викидають дуже хороші речі, майже нові. Людям не треба, бо в них гроші є, а мені все згодиться.
Чому п’ю? Бо документів немає, а без них на роботу як влаштуватись? Горілку беру на базарі, там жінка постійно торгує по 12 гривень за пляшку. Спирт розведений.
Микола Романюк, безхатченко, 50 років
Я маю де переночувати, то у підвалі, то у хаті друзів. Проходив повз і побачив, що тут можна зігрітись і поїсти. Дуже вдячний хлопцям, вони нас рятують. Де б я цього супу з’їв та випив чаю з варенням?
Колись житло мав, роботу, але дружина мене вигнала, виписала, ось тепер багато років бомжую. Діти не признаються, навіть бачити не хочуть. І справді, а кому я такий уже потрібний.
Богдан Сійчук, безпритульний, 39 років
Я тут кожен день по три рази. Сьогодні точно буду ночувати, бо такий мороз, що можна до ранку не дотягнути. Тут добре, хлопці привітні, якби не вони, то кінець нам був би. Скоріш за все, до весни не дожили б.
Чесно, ми б сюди не приходили, аби не ці хлопці. Вони завжди пригостять їжею та чаєм. У цій палатці краще, бо тут тепліше. На Ентузіастів холодніше, може тому, що вона більша.
Олексій МИКОСЯНЧИК
На головну